Торф — Вікіпедія

Торф (англ. peat, нім. Torf) — порода рослинного походження, утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків (трав, мохів та деревини), які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізувалися лише частково.

Давня назва торфу — займиста земля. Згадки про торф як «займисту землю», що нею західноєвропейці користувалися для нагрівання їжі, трапляються у «Природничій історії» (46 р. н. е.) римського історика Плінія Старшого.

Торф містить 50–60 % вуглецю. Його теплота згоряння (максимальна) становить 24 МДж/кг.

Вік сучасних торфовищ вимірюється 5–10 тисячами років. Усі торф’яники зазвичай дуже заводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту, при цьому він утворює пальзи.

Більшість торф’яних покладів (близько 80 %) розташована у верхніх широтах; близько 60 % усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф’яні суцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.

За деякими оцінками, світові запаси торфу складають від 250 до 500 мільярдів тонн.

• Торф верхового типу (верховий торф) — генетичний тип торфу, в ботанічному складі якого залишки рослинності верхового типу складають не менше 95 %.
• Торф перехідного типу (перехідний торф) — генетичний тип торфу в ботанічному складі якого залишки рослинності верхового типу складають від 10 % до 90 %, а решта — залишки рослинності низинного типу.
• Торф низинного типу (низинний торф) — генетичний тип торфу в ботанічному складі якого не менше 95 % залишків рослинності низинного типу.

Кожний тип Т. містить три підтипи, які являють собою таксономічну одиницю класифікації видів торфу, що відображає підтип рослинності, з якої сформувався торф, зберігає його назву і характеризується певними вологістю, ступенем розкладу та вмістом деревних залишків. Розрізняють лісовий, лісо-драговинний, і драговинний підтипи торфу.

Група торфу — це таксономічна одиниця класифікації видів торфу, що відображає групу рослинності, з якої утворився торф, зберігає його назву і характеризується певним співвідношенням деревних, трав’янистих і мохових залишків в ботанічному складі торфу. В кожному типі торфів розрізняють шість груп: деревну, деревно-трав’яну, деревно-мохову, трав’яну, трав’яно-мохову і мохову.

Деревна група торфів включає в себе види торфів, в ботанічному складі яких вміст деревних залишків становить не менше 40 %. (вільховий, березовий, ялиновий, сосновий низинний, вербовий, деревний перехідний, сосново-чагарниковий).

Деревно-трав’яна група торфів об’єднує види торфів, в ботанічному складі яких вміст деревних залишків становить від 15 % до 35 %, серед недеревних переважають трав’янисті залишки (деревно-осоковий, деревно-очеретяний, деревно-хвощовий деревно-осоковий перехідний, сосново-пухівковий).

Деревно-мохова група торфів об’єднує види торфів, в ботанічному складі яких вміст деревних залишків становить від 15 % до 35 %, серед недеревних переважають залишки мхів. (деревно-гіпновий, деревно-сфагновий перехідний, сосново-сфагновий).

До трав’яної групи торфів входять види торфів, в ботанічному складі яких деревні залишки становлять не більше 10 %, залишки мохів — до 30 %, решта — трав’янисті залишки (хвощовий, очеретяний, очеретяно-осоковий, вахтовий, осоковий, шейхцерієвий низинний, щейхцерієвий перехідний, осоковий перехідний, пухівковий, шейхцерієвий верховий).

Трав’яно-мохова група торфів включає в себе види торфів, в ботанічному складі яких деревні залишки становлять не більше 10 %, залишки мохів — від 35 % до 65 %, решта — трав’янисті залишки (осоково-гіпновий, осоково-сфагновий низинний, осоково-сфагновий перехідний, пухівково-сфагновий, шейхцерієво-сфагновий).

Мохова група торфів об»єднує види торфів, в ботанічному складі яких вміст деревних залишків не перевищує 10 %, вміст залишків мохів не менше 70 % (гіпновий низинний, сфагновий низинний, гіпновий перехідний, сфагновий перехідний, фускум Т., ангустіфоліум Т., магеланікум Т., комплексний моховий, сфагновий мочаровий).

Географія торф’яних покладів за країнами: Європа: Білорусь, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Італія, Ісландія, Латвія, Литва, Німеччина, Норвегія, Польща, Румунія, Україна, Фінляндія, Швеція; Азія: Індонезія, КНР, Росія; Африка: Бурунді; Північна Америка: Канада, США; Південна Америка: Аргентина, Бразилія, Фолклендські (Мальвінські) острови; Океанія: Нова Зеландія; Антарктика: Французькі Південні території.

Геологічні запаси торфу[ред. | ред. код]

Світові запаси торфу оцінюються від 250 до 500 млрд т, площа торфових родовищ світу становить 176 млн га. Торф’яники вкривають близько 3 % поверхні земної суші або від 3,850,000 до 4,100,000 км². З цих трьох відсотків близько 7 % знаходяться в промисловій розробці. Родовища Т. виявлені на всіх континентах. Великі запаси торфу є в Росії, Канаді, США, Індонезії, Ірландії, Фінляндії, Білорусь, Польщі, Китаї, країнах Балтії, Індонезії, Фінляндії, Швеції, США, Канаді. Більшість торф’яних покладів (близько 80 %) розташовані у верхніх широтах; близько 60 % всіх заболочених територій в світі мають запаси торфу.

На території України поклади торфу зосереджені переважно на Поліссі. Геологічні запаси Т. в нашій країні оцінюються у 2,17 млрд т, а площа торфових родовищ становить близько 1 млн га.

Торфоутворення — неповне розкладення деревних, трав’яних рослин і мохів під дією бактерій і грибків — відбувається здебільшого в долішньому шарі торфу.

До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, аїр, рогоза; з трав’янистих — хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник. Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, буяхи, багульник та ін.).

Щорічний приріст рослинного загалу, з якого утворюється торф, коливається від 10 до 25 мм і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. Щорічний приріст торфу становить лише 0,5–1 мм на рік.

Колір торфу надає гумус, котрий зумовлює його основні властивості й надає м’якість. Найважливішими показниками торфу є ступінь розкладення та попільність.

Таблиця  — Ознаки торфу за ступенем розкладу

Ступінь розкладу		Головні ознаки стану торфу
у, %	Назва ступеня
менше 15	Нерозкладений	Торф’яна маса не проходить крізь пальці. Поверхня торфу шорстка від залишків рослин, які добре розрізняються. Вода витискається струменем, як з губки, прозора, світла
15–20	Дуже слабко розкладений	Вода витискається частими краплями, струменем, слабко жовтувата
20–25	Слабко розкладений	Вода витискається у великій кількості, жовтого кольору, рослинні залишки майже відсутні
25–35	Середньорозкладений	Маса торфу майже не проходить крізь пальці. У структурі торфу розрізнюються залишки рослинності. Вода витискається частими світло-коричнюватими краплями, торф починає забруднювати руку
35–45	Добре розкладений	Маса торфу слабко продавлюється. Вода виділяється рідкими краплями, коричнюватого кольору
45–55	Сильно розкладений	Маса торфу проходить крізь пальці, забруднює пальці. У торфі помітні лише деякі рослинні залишки. Вода витискається у малій кількості, темно-коричневого кольору
55 і більше	Дуже сильно розкладений	Торф проходить крізь пальці у вигляді грязеподібної чорної маси. Вода не витискається. Рослинні залишки зовсім не розрізняються

Урозрядження за способом утворення[ред. | ред. код]

За способами утворення торф поділяють на верховий, перехідний та низовий. Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишків сфагнових мохів, пухівки, багульників. Верховий торф визначається низькою зольністю, високою теплотвірністю, високою вологоємністю (від 600 до 1200 %), підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання.

Низинні й перехідні торфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав’яної рослинності. Низинні й перехідні торфи відзначаються високою зольністю, малою теплотворністю, середньою та слабкою кислотністю, високим умістом поживних речовин та багатим набором мікроелементів.

Таблиця — Груповий хімічний склад органічної частини різних типів торфу

(% на органічну масу, у чисельнику — середнє значення, у знаменнику — min, max)

Компоненти	Тип торфу
	Низинний	Перехідний	Верховий
Бітум	4,2	6,6	7,0
	1,2–12,5	2,2–13,7	1,2–17,7
Водорозчинні і легкогідролізовані	25,2	23,9	35,8
	9,2–45,8	6,9–51,5	9,0–63,1
Гумінові кислоти	40,2	37,8	24,7
	18,6–55,5	1 1,7–52,5	4,6–49,9
Фульвокислоти	15,5	15,7	16,6
	5,0–27,9	8,6–33,2	10,0–30,4
Целюлоза (важкогідролізовані)	2,4	3,6	7,3
	0,0–9,0	0,0–15,8	0,7–20,7
Лігнін (негідролізований залишок)	12,3	11,4	7,4
	3,3–26,3	1,9–23,9	0,0–21,1

Див. також Переробка і використання торфу

Торф з давніх часів привертав увагу людини. У країнах Західної Європи видобуток і використання торфу широко розвивалися в XII–XVIII сторіччях.

Поступово торф стали використовувати як торф’яний кокс у гамарстві, на здобування освітлювального газу. Початок промислового виробництва торф’яного напівкоксу та смоли припав на кінець XIX — початок ХХ сторіччя.

На сьогодні торф використовують у сільському господарстві та тваринництві, лікуванні, біохімії та енергетиці. Розвиток сучасних виробничих технологій дозволяє створювати родючі ґрунти, де вирощують харчові рослини, видобувати добрива, стимулятори росту рослин, ізоляційні та пакувальні матеріали, вуглецевий відновлювач металу, активоване вугілля, графіт тощо.

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Торф має декілька важливих властивостей, котрі зумовлюють його цінність для рільництва. Унесення торфу в ґрунт є найліпший спосіб поліпшити властивості ґрунту: пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та живильний склад.

Торф містить гумінові кислоти, котрі підштовхують ріст і розвиток рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних первнів харчування на форму, доступну рослинам.

Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1,5–2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив.

Низовинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав’яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв’язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:

1. легкий (або світлий) — торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15 %. Це молодий, слаборозкладений торф з питомою вагою від 150 до 250 кг/м³, який має високу газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових та амінокислот через незавершений розпад;
2. важкий (або темний) — торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15 %. Це «зріліший» торф з питомою вагою від 350 кг/м³ та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж у легкого, газо- й водопоглинністю.

Залежно від технології рільництва торф використовують:

1. чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;
2. з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів тощо;
3. як сировину для приготування органічних добрив;
4. при виготовленні торф’яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облаштування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.

Тваринництво[ред. | ред. код]

Торф використовують як підстилку у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинати вологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Один кілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього суміш можна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу для підстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам у худоби.

Енергетика[ред. | ред. код]

Горіння торфу.

Торф — займиста корисна копалина, тобто непогане паливо.

Перші електростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколо Москви, працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії, наприклад, близько 5–7 % всієї енергії, яка споживаються в країні, отримується з торфу.

На виробництво енергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, який видобувають із серединних та донних частин боліт.

Важливою перевагою торфу є його своєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатен горіти без додаткової подачі кисню.

Таблиця — Відмінності між торфом і бурим вугіллям

Показник	Торф	Буре вугілля
Вміст вологи,%	> 75	< 75
Вміст вуглецю (Сdaf)%	в основному < 60	в основному > 60
Наявність вільної целюлози	є	відсутня
Здатність розрізатися	розрізається	не розрізається

Хімічна промисловість[ред. | ред. код]

Торф є цінною хімічною сировиною. З торфу отримують понад сто основних хімічних виробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцтову та щавлеву кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.

Волокна пушиці, які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин. Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.

Лікування[ред. | ред. код]

Протизаразні властивості торфу відомі з давніх часів. На сьогодні на оздоровницях Західної Європи широко поширені торф’яні купелі, в яких використовують бактерицидні та лікувальні властивості торфу.

Просушування торфу після видобутку. Протипожежний рів при видобутку торфу

Основи сучасної технології видобутку Т. були закладені в 30–40-і рр. ХХ ст. Розвиток технології розробки торфовищ Т. ведеться в 4 напрямах: машинно-формувальному, гідравлічному, екскаваторному й фрезерному.

Розробляють торф відкритим способом, бо всі торф’яні родовища розташовані на земній поверхні.

Існує дві основні схеми видобутку торфу: порівняно тонкими шарами з поверхні землі та глибокими кар’єрами на всю глибину торф’яного пласту.

За першою з цих схем торф виробляють вирізанням, а за другою — екскаваторним (або кусковим) способом. Відповідно й торф способом видобутку поділяють на витятий і кусковий.

Для транспортування торфу до місця сушки використовують аблегери.

Зберігають торф у штабелях і канавах або на місці видобутку. Фрезерний торф, що перебуває у великих штабелях, може за певних умов самонагріватися й займатися. При самонагріванні під дією актиноміцетів і інших грибів спочатку розкладаються вихідні складові частини торфу: геміцелюлози, пектини, клітковина, лігнін і інші, а потім під дією грибків і бактерій відбувається блокування продуктів первинного розпаду. У сильно нагрітому торфі з грибків присутні пеніцили, які в процесі росту виділяють багато тепла. Підвищення температури викликає хімічні процеси, у результаті яких торф у зоні найвищої температури перетворюється на напівкокс, зі вмістом летких більшим, ніж у штучно одержуваному торф’яному напівкоксі. У порівнянні з вихідним, торф’яний напівкокс характеризується меншою вологістю й підвищеним приблизно на 10 % вмістом вуглецю. Вища теплота згоряння горючої частини такого напівкоксу досягає 26,4 МДж/кг. При потраплянні в зону напівкоксу з високою температурою (65–80 °С) повітря (напр., сильний вітер, через тріщини в штабелях) відбувається самозаймання торфу. Для його запобігання спостерігають за температурою торфу й застосовують перевалку шарів перпендикулярно поздовжньої осі за допомогою машин, що сприяє охолодженню торфу, а також обкладку шарів лежалого торфу (караванів) шаром сирого торфу для ізоляції напівкоксу, що утворився, від атмосферного повітря. Див. самозаймання фрезерного торфу.

Продукти горіння торфу є канцерогенами^[1].

Торф’яники вкривають близько 3 % поверхні земної суші або від 3 850 000 до 4 100 000 км². З цих трьох відсотків близько 7 % перебуває в промисловій розробці.

Залежно від глибини торф’яних покладів, промислова розробка болота триває 20–30 років. Так болота, промислова експлуатація котрих була розпочата в 1970-х роках, вже частково вироблені і найближчим часом на більшості з них роботи будуть припинені. Постає питання, що робити з такими землями. Існує декілька варіантів подальшого використання території: її можна знову заболотити, висадити ліс, віддати під сільськогосподарські землі або перетворити на озеро.

Компанії, які ведуть розробку торф’яних покладів, відповідальні за зниження шуму під час видобутку, контроль за рівнем пилу та вплив на водне середовище. Але екологічні організації Британії та Ірландії наголошують на тому, що широкомасштабний видобуток торфу з боліт призводить до руйнування дорогоцінного природного середовища різних видів дикої природи. З причини особливих екологічних умов заболочені території є домівкою для багатьох рідкісних організмів, які в природі більше ніде не зустрічаються. До того ж, з погляду екологів видобуток торфу зі швидкістю, яка перевищує його утворення, є невиправданим, оскільки для відновлення торф’яних боліт потрібні роки.

Існують різні думки щодо екологічності торфу як палива. Одні вважають його екологічно чистим, інші дотримуються думки, що горіння торфу призводить до збільшення рівня вуглекислого газу в атмосфері.

Торф’яні пожежі[ред. | ред. код]

Торф’яні пожежі найчастіше трапляються в місцях видобутку торфу й виникають з причин неправильного поводження з вогнем, від розрядів блискавок чи самозаймання. Торф схильний до самозаймання, яке може статися при температурі вище 50 °C.

Досить часто ґрунтові торф’яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. У таких випадках вогонь заглиблюється в шар торфу біля стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно й без полум’я. Підгоряють корені дерев, які падають, утворюючи завали.

Особливості[ред. | ред. код]

Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф’яні пожежі охоплюють великі площі й важко піддаються гасінню, коли горить шар торфу значної товщини. Торф може горіти в усіх напрямках, незалежно від напрямку й сили вітру, а під ґрунтом він горить навіть під час помірного дощу й снігопаду.

Торф’яні пожежі рухаються повільно, по декілька метрів на добу, і відзначаються тим, що їх майже неможливо згасити. Вони небезпечні раптовими проривами вогню з під землі і тим, що їх край не завжди помітний. Ознакою підземної торф’яної пожежі є характерний запах гарі, місцями з під землі просочується дим, а сама земля гаряча. Торф вигоряє зсередини, утворюючи порожнини, в які можна провалитися й згоріти. Температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів.

Гасіння торф’яних пожеж[ред. | ред. код]

Гасити торф’яну пожежу самостійно дуже не рекомендується. Краще обійти її стороною, рухаючись проти вітру, так, щоб він не наздоганяв вас вогнем і димом та не перешкоджав орієнтуватись на місцевості. При цьому треба дуже уважно оглядати дорогу попереду себе, промацуючи її тичиною або палицею.

Головним способом гасіння підземної торф’яної пожежі є обкопування території огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7–1 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу і заливання його великою кількістю води. Оскільки температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів, вода, яка потрапляє на зону горіння згори, випаровуюється, не встигаючи досягнути вогнища. Для ліквідації торф’яної пожежі необхідні дуже великі обсяги води.

Найкращим способом боротьби з торф’яними пожежами вважається запобігання їм. Необхідно завчасно розділяти поклади торфу протипожежними урвищами, які бажано заповнювати водою.

Випадки загоряння[ред. | ред. код]

У серпні 2002 року під Москвою сталося загоряння торф’яних родовищ. Пожежа охопила велику територію, запаси води на якій були майже повністю вичерпано. На декілька днів все місто опинилося в полоні їдкого смогу. Внаслідок пожежі значно підвищилась концентрація вуглекислого газу та двоокису азоту в повітрі. Москвичам навіть довелося вдягнути респіратори.

Перед цим пожежа такого ж масштабу сталася в Московській області 1972 року. Тоді на успіхи планового висушення боліт наклалися надзвичайно несприятливі природні умови. Температура повітря доходила до сорока градусів при повній відсутності дощів. На гасіння пожежі була кинута армія. Солдати без будь-якої підготовки, без спецкостюмів та респіраторів, з лопатами та сокирами намагалися загасити вогонь. В результаті люди отримували опіки різних ступенів, задихались від їдкого диму, обпікали легені. Найтрагічнішим було те, що вони не були поінформовані про те, що окрім поверхневого (видимого) вогню відбувається підземне вигоряння торфу, яке з поверхні майже не помітно. Це призвело до того, що люди провалювались в такі вогняні мішки, звідкіля врятувати їх було неможливо.

У травні 2004 року мало не сталася екологічна катастрофа в Україні, коли вдалося запобігти загоряння великих торф’яних покладів у лісовій зоні на околиці Києва. Загоряння сталося поблизу урочища Рибне. Загорівся трав’яний настил у хвойному лісі поряд із торфяними покладами. Пожежники боролися з вогнем близько 10 годин.

Родовища торфу в Україні[ред. | ред. код]

Торфова промисловість — Вікіпедія

Торф’яна промисло́вість — галузь паливної промисловості, підприємства якої освоюють торфові родовища, видобувають і перероблюють торф.

Вузькоколійний поїзд для перевезення торфу, Ірдинь Торфовий комбайн

Започаткування Т.п. відносять до ХІІ-ХІІІ ст., коли в Голландії і Шотландії стали використовувати торф для опалювання. З XVI-XVII cт. видобуток торфу розпочато у Франції, Швеції, Німеччині. Торфорозробки на Сх. Слобожанщині розпочаті під Воронежем у 1700, в 1703 – під Азовом. З 1789 видобуток торфу початий в р-ні Санкт-Петербурга. В кінці ХХ ст. серед сх.-європейських країн видобуток Т. ведеться в осн. в Польщі, Бєларусі та Україні. З азіатських країн торф видобуває в осн. Китай, з євроазіатських – Росія. Найбільші продуценти торфу серед розвинених країн – Фінляндія, ФРН, Ірландія, Нідерланди, США і Канада.

На тер. України торф видобували з кінця XVIIІ – початку ХІХ ст. Як галузь Т.п. набула розвитку з 1929 р.

Розробляють торф відкритим способом, бо всі торф’яні родовища розташовані на земній поверхні.

Існує дві основні схеми видобутку торфу: порівняно тонкими шарами з поверхні землі та глибокими кар’єрами на всю глибину торф’яного пласту.

За першою з цих схем виробляють витинанням, а за другою — екскаваторним (або кусковим) способом. Відповідно й торф за способом видобутку поділяють на витятий і кусковий.

Фрезерний спосіб видобутку[ред. | ред. код]

Докладніше: Фрезерний спосіб видобутку торфу

Фрезерний спосіб видобутку є найпоширенішим, але найчутливішим до зміни погодних умов.

При фрезерному способі торф розпушується на глибину до 2 сантиметрів за допомогою трактора з встановленим на ньому навісним обладнанням. Таке обладнання являє собою фрезерний барабан або ножовий фрезер. Обертаючись навколо власної осі та заглиблюючись в поклади, фрези знімають невеликий за товщиною шар, перетворюючи його на крихту. Розпушений таким чином торф сохне на сонці. Під час сушки торф перевертається 1-3 рази за допомогою ворушилки, яка також встановлюється на тракторі.

Після того, як фрезерний торф досягає потрібної вологості, він збирається у валки прямо на полі. Фрезерування, ворушіння та валкування утворюють собою так званий «цикл збору». Відразу після валкування починається новий процес фрезерування поверхні болота. Торф, зібраний в валки, гірше вбирає вологу і тому залишаться сухим.

Після виконання 4-6 циклів збору торф, за допомогою стрічкового конвеєра з валок вантажиться на причепи та доставляється на спеціальний майданчик для подальшого складування в бурти.

Фрезерний торф може бути висушений лише при сухій сонячній погоді, тому його видобуток можливий лише влітку протягом досить короткого періоду часу.

Фрезерний торф являє собою сипучу суміш дрібних часточок різного розміру.

Процес фрезерування використовується і для виробництва кускового паливного торфу. В цьому випадку торф’яний поклад спочатку розпушується (на глибину до 500 мм) і переробляється, а потім формується в шматки необхідних розмірів.

Див. також: Фрезформувальний комбайн.

Екскаваторний або грудковий спосіб видобутку[ред. | ред. код]

Див. також Екскаваторний спосіб видобутку торфу

Машина для видобутку грудкового торфу

При екскаваторному способі отримують торф’яне паливо у вигляді великих шматків вагою по 500–1000 грам. Екскаваторний спосіб видобутку ще називають «кусковим».

Процес заготівлі кускового торфу не дуже відрізняється від фрезерного, але менше залежить від погодних умов.

Кусковий торф видобувається за допомогою навісного диску з гідравлічним циліндром. Диск піднімає торф на поверхню з глибини близько 50 см. В циліндрі він пресується під тиском, а потім виштовхується назовні через прямокутні сопла та хвилеподібно вкладається на поверхні поля. В результаті отримують так званий «ХВИЛЕПОДІБНИЙ» кусковий торф. Сформований кусковий торф через декілька годин сушки на сонці майже не вбирає в себе вологу.

Досить добре висушений кусковий торф (як і фрезерний) збирають у валки, де триває його сушка. Після цього на поверхню піднімають ще одну порцію торфу. Таким чином валкують 1-3 шари торфу, після чого його збирають і транспортують для вкладання в бурти.

Різальний спосіб видобутку торфу[ред. | ред. код]

РІЗАЛЬНИЙ СПОСІБ ВИДОБУТКУ ТОРФУ (рос. резной способ добычи торфа, англ. peat cutting method; нім. Schneidverfahren n der Torfgewinnung) — старий, кустарний спосіб видобутку торфу шляхом ручної різки торфових цеглин. Застосовувався на невеликих і неглибоких торфовищах. Практично повністю витіснений механізованими методами видобутку торфу.

• 

  Техніка на торфозаготовках

• 

  Техніка на торфозаготовках МТП-24

• 

  Торфозаготовки

• Вузькоколійний вагон для торфу

Торф становить дуже незначну частину паливного балансу України.

Розвиток торфової промисловості в Україні почався на початку XX століття.

Видобуток торфу протягом 1940-1970-х років коливався в межах 3000-4000 тисяч тон на рік.

В 1950-х роках були збудовані заводи з брикетування торфу на Житомирщині (Бучманський завод) та Сумщині (Мнівський та Шосткинський заводи).

У 1960-х роках до них додалися Озерянський (Житомирська область), Замглайський (Чернігівщина) та Стоянівський (Львівщина) брикетні заводи.

Станом на 1958 рік виробництво торфобрикетів в Україні становило близько 75 тисяч тонн на рік, а до середини 1970-х рр. збільшилося до 800 тисяч т/рік.

Незважаючи на збільшення обсягів виробництва, торфова промисловість у той період працювала переважно для індивідуального споживання.

На сьогодні основна частина торфу, який видобувається в Україні, використовується для потреб сільського господарства (для поліпшення якості ґрунтів) або входить до складу складніших торфопохідних матеріалів (торфокомпостів, торфобрикетів, торфосубстратів, торфокрихти тощо).

Сьогодні на території України торф видобувають у Чернігівській, Житомирській, Львівській, Сумській та Рівненській областях. Щороку добувають понад 20 млн.т. торфу. Організовано виробництво торфобрикетів. До 70-х років провідним способом добування був екскаваторний (понад 60%). З розвитком торфобрикетного виробництва основним способом стає фрезерний. Значно змінився напрям застосування торфу. Якщо раніше майже весь добутий в Україні торф використовували як паливо, то з 1975 р. – лише 10-11% заг. видобутку. Переважним стає використання торфу для потреб сільського господарства як органічне добриво, а також для виготовлення різної продукції його переробки (торфових горщиків, різних ґрунтових сумішей та високоякісних компостів). Освоюються безнітратні біоторфові добрива, рідкі і тверді торфогумінові добрива, біологічно активні речовини (гумінат натрію). На початку ХХІ ст., у зв’язку з подорожчанням нафтопродуктів іі природного газу, торф знову привертає до себе увагу як енергоносій.

Географія торф’яних покладів — Вікіпедія

Запаси торфу за країнами світу

Поклади торфу знайдено в багатьох місцях по всьому світу, найбільші з них в Росії, Ірландії, Шотландії, на півночі Німеччини, в Скандинавії, Канаді та США (штати Мічиган та Флорида).

Більшість торф’яних покладів (близько 80 %) розташовані в верхніх широтах; близько 60 % всіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф’яні масиви зосереджені на великих низинах.

Географія торф’яних покладів за країнами[ред. | ред. код]

Європа[ред. | ред. код]

 Білорусь[ред. | ред. код]

Торф’яні родовища Білорусі є найбільшими у всій Східній Європі (не враховуючі Росії) і займають площу близько 24 000 км². Найбільша формація торфу розташована на Прип’ятських болотах півдня країни та біля Мінська. В країні торф використовувався як паливо протягом багатьох років. Пік його використання в енергетиці припадає на 1970-ті та 1980-ті роки. Використання торфу як палива призупинилось в 1986 і надалі виробництво торфу обмежилось торф’яними брикетами, які йшли загалом на побутові потреби. Зі всього обсягу паливного торфу, що добувався, на 2001 рік це було приблизно 3 млн тонн на рік, 2 млн надходили на заводи з брикетування торфу. Споживання торфу теплостанціями становило близько 300 тис. тонн на рік. Решта торфу експортувалася або закуповувалася невеликими місцевими споживачами.

Станом на 2001 рік випуск торф’яних брикетів становив приблизно 1,7 мільйонів тонн, з яких близько 78 % йшли на потреби місцевого населення. У 2004 році уряд Білорусі розглянув питання про забезпечення країни паливом на період до 2020 року, в якому наголосив на необхідності активнішого використання власних енергоресурсів. Було вирішено майже в півтора рази збільшити видобуток торфу і зобов’язати районні житлово-комунальні господарства при обігріванні селищ і невеликих міст не менше чверті тепла отримувати за рахунок місцевих видів палива. Але попри те, що запаси торфу в Білорусі дуже великі, його видобуток і спалювання з метою отримання енергії обходиться дорожче, ніж, наприклад, використання природного газу.

 Велика Британія[ред. | ред. код]

Торф’яники у Великій Британії вкривають територію у 17 500 км². Більшість покладів зосереджені в північних та західних регіонах: 68 % в Шотландії, 23 % в Англії та 9 % в Уельсі. Загальна площа торф’яників в Британії приблизно в два рази більша аніж в Ірландії, але видобуток торфу значно менший: у Великій Британії промислово торф видобувається на території площею 5,4 тис.. га (що становить приблизно 0,3 % від загальної площі). Майже весь видобутий торф йде на потреби садівництва; існує досить суттєве споживання торфу як палива в сільських місцевостях Шотландії та Північної Ірландії. Велика Британія виготовляє на рік близько 20 тис. тонн висушеного повітрям торф’яного дерну для енергетичних потреб, частина якого експортується в Швецію.

Греція[ред. | ред. код]

Незважаючи на осушення значних ділянок колишніх трясовин та втрату більшої частини торфу внаслідок окислення та самозаймання, торф’яні ресурси Греції є значними. Найбільші поклади розташовані на півночі країни, в Філіппах (грецька Македонія) та Західній Македонії. Торф’яники Філіпп займають територію 55 км² і сягяють майже 190 м глибини — найглибший відомий поклад торфу у світі. Загальний резерв торфу в Греції оцінюється у 4 млрд тонн. Торф’яні поклади країни не розробляють комерційно ні для енергетичних, ні для сільськогосподарських, ні для будь-яких інших потреб. У минулому розроблялися схеми використання торфу для виробництва електроенергії у Філіппах які пізніше закинулі.

 Данія[ред. | ред. код]

Людська діяльність, обробка та висушення земель зменшили початково великі площі торф’яних покладів Данії на 20-25 %. З існуючих 1 420 км² болотистих територій прісноводні торф’яники займають площу близько 1000 км², решта — це солоні болота та марші. Комерційний видобуток торфу дуже незначний: в 1995 році торф видобувався на території площею 1 200 га (100 000 тонн на рік). Майже весь видобутий торф використовується в садівництві.

 Естонія[ред. | ред. код]

Торф’яники є особливістю топографії Естонії, займаючи близько 22 % її території. Вони розкидані по всій країні, а найбільші родовища розташовані на рівнинах. За приблизними оцінками запаси торфу в країні становлять 2,37 млн тонн і займають площу понад 9000 км².

Комерційно торф в Естонії видобувається на території приблизно 160 км². Більше ніж половина видобутого торфу використовується в садівництві. Енергетичного торфу видобувається з території площею 60 км. Споживання торфу як пального коливається в межах 350 тис. тонн на рік (більшість в брикетах). В Естонії є три заводи для виробництва брикетованого торфу потужністю 120 тис. тонн на рік.

Станом на 1999 рік вироблялось 106 000 тонн торф’яних брикетів на рік, що на 54 тис. тонн менше ніж в 1996році. 64 тис. тонн брикетів експортувались, а залишок залишався для внутрішнього споживання. Більша частина небрикетованого торфу витрачалася на обігрів та виробництво енергії. Естонія експортує незначну кількість (в 1999 році 31 тис. тонн) дернового торфу.

 Ірландія[ред. | ред. код]

Торф’яні родовища Ірландії займають площу близько 12 000 км² (17 % площі країни). Найбільша поклади концентруються в центральних низовинах острова (англ. Midland Plain). Використання торфу (ірл. turf) як палива в країні сягає сивої давнини. Перші писемні згадки датуються VIII сторіччям. Використання посилилось з XVII століття, коли ліси були зведені нанівець. Станом на 2004 рік видобувалось приблизно 4,4 млн тонн на рік. З них 70 % споживалось як паливо для електростанцій та для потреб сільського господарства, 16 % брикетувалося для потреб домогосподарств.

У 1946 році була утворена Ірландська агенція з розвитку торф’яної галузі (ірл. Bord na Móna), завдяки чому з’явились численні ТЕС та заводи з брикетування поблизу найбільших покладів сировини. Відбулася заміна старих ТЕС, що працювали на торфі. Компанією Edenderry Power Ltd у 2000 році була побудована новітня ТЕС у Клонбаложі (ірл. Cluain Bolg), графство Оффалі, потужністю 120 МВт. ТЕС Лох-Рі^[en] у місті Лох-Рі (ірл. Loch Ríbh) потужністю 100 МВт запущена у грудні 2004 року. ТЕС Західного Оффалі^[en] потужністю 150 МВт запущена у січні 2005 року.

 Італія[ред. | ред. код]

Італія має значні запаси торфу, які розташовані в П’ємонті, Ломбардії та провінції Венеції на півночі країни. За приблизними оцінками ці запаси становлять 2,5 млрд тонн. На сьогодні торф як паливо в Італії не використовується, хоча використовувався в минулому, в основному під час війни — в період нестачі інших джерел енергії.

 Ісландія[ред. | ред. код]

Торф’яники покривають 10 000 км² або 10 % всієї площі Ісландії. Вміст золи в ісландському торфі зазвичай дуже високий (10—35 %), що пояснюється частими осадами вулканічної попелу. Попри те, що торф традиційно використовувався в Ісландії як паливо, на сьогодні через масове використання геотермальної енергії його споживання зведене до нуля. В минулому торф використовувався також у вигляді «торф’яної цегли».

Латвія[ред. | ред. код]

Торф’яники вкривають близько 6400 км², або майже 10 % території Латвії. Найбільші поклади розташовані на рівнинах сходу країни та в околицях Риги. Розвідано 473 млн тонн запасів торфу. Загальний же запас оцінюється у 324 млн тонн. Торф використовувався в Латвії як пальне протягом декількох сотень років. Пік споживання торфу зафіксований в 1973 році, коли обсяги споживаного паливного торфу дорівнювали 2 млн тонн. Станом на 1990 рік видобуток торфу впав на 45 % і продовжує скорочуватись, а на паливо споживалося лише 300 тис. тонн. Близько двох третин усього обсягу видобутого торфу споживається на ТЕЦ. Незначна кількість йде на теплостанції та виробництво торф’яних брикетів.

 Литва[ред. | ред. код]

Торф’яники в Литві розташовані по території всієї країни, але більш скупчені на заході та південному сході. Споживання паливного торфу в країні зменшилося з 1,5 млн тонн станом на 1960 рік до 1 млн тонн в 1975 році, й лише 0,1 млн тонн станом на 1985 рік. Головні споживачі торфу — це теплові станції, заводи з виробництва торф’яних брикетів та населення. Останнє споживає майже весь обсяг вироблених в країні торф’яних брикетів.

 Німеччина[ред. | ред. код]

Торф’яні родовища Німеччини займають близько 14 000 км² і містять приблизно 157 млн тонн торфу. Основна частина торф’яників розташована в північних землях Нижньої Саксонії, Макленбургу-Західній Померанії та Бранденбурґу. Більшість боліт в країні було висушено: близько 60 % осушеної території було передано на потреби сільського господарства (головним чином під луги та пасовища) і лише на 10 % з них видобувається торф. Споживання видобутого торфу на енергетичні потреби в Німеччині є дуже незначним і майже все виробництво орієнтоване на потреби сільського господарства та садівництва та випуск активованого вугілля. Експортує незначну кількість енергетичного торфу.

Норвегія[ред. | ред. код]

Торф’яники займають близько 24 000 км² території країни, але видобуток торфу останніми роками відносно незначний. Традиційно торф використовувався як паливо на узбережжі. Неконтрольований його видобуток довів до руйнування торф’яників та екологічних наслідків, після чого в 1949 році було прийнято законодавство, яке регулює і контролює видобуток торфу. На сьогодні майже весь торф, який видобувається в Норвегії, йде на потреби садівництва.

 Польща[ред. | ред. код]

Більшість торф’яних покладів в Польщі розташовані на сході та півночі країни. Вони займають територію приблизно 12 000 км². Розвідані запаси торфу в країні становлять 40 млн тонн, тоді як загальні запаси оцінюються на 5,4 млрд тонн. Як паливо торф найбільше використовувався відразу після Другої Світової війни. Тоді ж існувало незначне виробництво торф’яних брикетів та торф’яного коксу. До середини 1960-х років енергетичне значення торфу значно зменшилось. На сьогодні торф в Польщі використовується, переважно, для потреб сільського господарства та садівництва.

 Румунія[ред. | ред. код]

В Румунії торф’яники займають площу всього 70 км². Ресурс оцінюється у 25-35 млн тонн. Останніми роками споживання торфу обмежувалося побутовим та сільськогосподарським секторами; використання торфу для потреб енергетики становило лише декілька тисяч тонн на рік.

 Україна[ред. | ред. код]

В Україні торф’яники займають площу більше 10 000 км². Більше половини з них розташовані в Поліссі на півночі країни, де вони займають близько 6,4 % території. Одним з них є родовище «Морочно-1», Дубровицького району Рівненської області. На ліцензованих площах даного родовища веде роботи з видобування торфу фірма «Рекорд»^[1]. Інша велика територія торф’яних покладів розташована в лівобережній частині середньої частини долини Дніпра.

Видобуток і виробництво торфу зросли за часів перебування України в складі Радянського Союзу, сягнувши 7,5 млн тонн в 1970 році. Тоді 73 % видобутого торфу використовувалося в сільському господарстві і 27 % йшло на енергетичні потреби. За роки незалежності видобуток енергетичного торфу впав і становить менше мільйона тонн на рік; більшість його брикетується і йде на побутовий обігрів осель.

 Фінляндія[ред. | ред. код]

Загальна площа торф’яників Фінляндії становить приблизно 89 000 км². Торф’яні родовища розташовані по всій країні, але мають найбільшу щільність на заході та півночі країни. За даними фінського комітету Світової енергетичної ради (World Energy Council) на кінець 1999 року розвідані запаси торфу в Фінляндії становили близько 850 млн тонн. Загальна ж кількість торфу оцінювалася на 2,2 млрд тонн. Торф’яні родовища, потенційно придатні для комерційної експлуатації, займають площу близько 6220 км². З них 22 % це торф високого ґатунку придатний для садівництва та меліорації. Інші 78 % придатні для виробництва паливного торфу. У 1995 році загальна територія, задіяна під потреби виробництва торфу становила лише 530 км², з яких на 2,58 тис. га видобувався паливний торф і на 0,21 тис. га — неенергетичний торф. На 1998 рік ТЕЦ Фінляндії споживали відповідно 48 % та 22 % від загального обсягу видобутого паливного торфу, промисловість споживала 25 %, 4 % йшли на потреби котелень і 1 % — на сільське господарство та побутове використання.

 Швеція[ред. | ред. код]

Торф’яні родовища Швеції (64 000 км² з шаром торфу більше 30 см) — другі за розмірами в Західній Європі після Фінляндії. Поклади розташовані на всій території країни (найбільші скупчення на півночі). За даними світового енергетичного комітету розвідані обсяги торфу в Швеції сягають 700 млн тонн. Протягом останніх років видобуток торфу в країні становив 1 млн тонн на рік з незначними коливаннями з року в рік. Станом на 1998 рік ТЕЦ Швеції споживали близько 61 % від всього видобутку, котельні — 37 %, та промисловість — решту 2 %.

Найбільше підприємство з видобутку торфу розташоване біля міста Свег (швед. Sveg), що в центральній частині країни. Воно постачає сировину на неподалік розташований завод з виробництва торф’яних брикетів (єдиний в країні). Завод має потужність 300 тис. тонн на рік і виробляє щорічно близько 220 000 тонн.

Використання торфу для побутових потреб в Швеції завжди було незначним. Його виробництво для отримання енергії почалося в XIX сторіччі і, сягнувши піку під час Другої Світової війни, спало майже до нуля в 1970 році. В середині 1980-х років розпочалася нова хвиля використання торфу для електро- та теплостанцій і сьогодні вони є основними його споживачами. Швеція імпортує невеликі обсяги брикетованого торфу з Естонії та дерновий торф з Великої Британії.

Азія[ред. | ред. код]

 Індонезія[ред. | ред. код]

Найбільші торф’яники розташовані в тропічній зоні Індонезії (в низинах островів Нова Гвінея, Калімантан та Суматра) і за розмірами вони займають четверте місце у світі. Впродовж 1985—1989 років проводився аналіз економічної доцільності використання торфу як палива для виробництва електроенергії на Калімантані. За його результатами не було розпочато жодного проекту, але на Суматрі діють невеликі електростанції, які працюють на цьому виді палива. Станом на 1998 рік розвідані запаси торфу становили близько 49 млн тонн. Споживання торфу на енергетичні потреби (за даними 1996 року) становило 520 тис. тонн на рік.

 КНР[ред. | ред. код]

Торф’яники поширені по всій території країни, але не мають значного впливу на топологію Китаю, оскільки займають приблизно 0,1 % від загальної території. Основні торф’яні території розташовані в районі плато Квінгзанг на південному заході, в горах на північному-сході та в долині Янгтзе на сході. Торф у країні використовується для різноманітних потреб, в тому числі і енергетичних, починаючи з 1970-х років. Торф частково використовується в промисловості (наприклад, виготовлення цегли), але більшість його йде на побутові потреби. Невідомо скільки торфу споживається населенням як паливо. Станом на 1990 рік виробництво і споживання торфу в Китаї становило 600 тис. тонн на рік.

 Росія[ред. | ред. код]

Загальна площа торф’яних родовищ Російської Федерації становить близько 568 000 км², при цьому вони нерівномірно розкидані територією країни. Найбільші торф’яні поклади зосереджені в північно-західній частині Європейської Росії, в західному Сибіру, біля західного узбережжя Камчатки та у декількох інших віддалених східних регіонах. Сибірські торф’яники складають майже 75 % загальних запасів торфу Російської Федерації, загальні торф’яні ресурси якої оцінюються в 186 млрд тонн (другі за розміром у світі після Канади).

Велика частина торфу використовується для потреб сільського господарства та садівництва. Як паливо для промислових потреб торф видобувався в Росії впродовж сотні років. У 1920-х роках різко збільшилось використання торфу для генерування електроенергії. Станом на 1928 рік майже 40 % енергії вироблялось з торфу. З часом частка торфу в виробництві енергії зменшувалась і з початку 1980-х років не перевищувала 1 %. На сьогоднішній день близько 5 % торф’яників, що розробляються використовуються для виробництва палива, що становить близько 3 млн тонн на рік.

Африка[ред. | ред. код]

 Бурунді[ред. | ред. код]

Бурунді має суттєві запаси торфу, площа яких становить близько 140 км². Головні поклади залягають під болотами Акан’яру (англ. Akanyaru) на півночі країни. Вони вкривають територію 123 км² та за приблизними оцінкам містять близько 1,42 млрд м³ торфу. Розвідані обсяги торфу станом на 1992 рік становили 56 млн тонн. Торф був запропонований як альтернативна заміна деревини у паливному балансі країни, щоб зменшити вирубку лісів. Паливний торф в Бурунді виготовляється напівручними методами в чотирьох місцях по всій країні, але основне використання торфу все ж таки залишається за сільським господарством. За даними ООН щорічне виробництво і споживання торфу в Бурунді становить 12 тис. тонн.

Північна Америка[ред. | ред. код]

 Канада[ред. | ред. код]

Загальна площа торф’яників в Канаді становить більше 1,1 мільйона км² і є найбільшою з усіх країн. Поклади торфу розташовані на всій території країни, але найбільші з них в Північних Територіях (23 % від загальних по Канаді), Онтаріо (20 %) та Манітобі (19 %). Запаси торфу є величезними: розвідано більше мільярда тонн і загальна кількість, за приблизними оцінками, становить близько 300 млрд тонн. У Канаді проводилися численні дослідження та оцінка потенційного використання торфу як палива, але в наш час не існує і не передбачається в майбутньому жодних енергетичних проектів, що базуються на торфі. Канада є великим виробником і експортером торфу для садівництва.

 США[ред. | ред. код]

У США станом на 1995 рік, територія вкрита торф’яними ґрунтами становила близько 214 000 км², з яких 50 % було розташовано на Алясці. В головній частині Сполучених штатів найбільші торф’яні поклади зосереджені в північних штатах Міннесота, Мічиган, Вісконсин та вздовж східного узбережжя від штату Мен до Флориди та вздовж Мексиканської затоки аж до Луїзіани.

Південна Америка[ред. | ред. код]

 Аргентина[ред. | ред. код]

В Аргентині 95 % всіх запасів торфу зосереджено на півдні країни, на Ісла Гранде де Тієрра дель Фуеґо, головному острові архіпелагу Тієрра дель Фуеґо (Вогняна Земля), де торф’яники займають площу 500 км². Існують окремі родовища на плоскогір’ях аргентинських Кордильєр та по всій країні. Але промислова розробка майже повністю зосереджена на Вогняній Земля, де видобувають досить незначну кількість торфу (близько 3000 м³ на рік). Видобутий торф майже повністю використовується лише для потреб сільського господарства. Запаси торфу країні складають, за різними оцінками, від 90 до 140 млн тонн.

 Бразилія[ред. | ред. код]

Вважається, що площа торф’янних родовищ у Бразилії становить щонайменше 15 000 км², що робить її найбільшою в Південній Америці за цим показником. Значні поклади зосереджені в Середній Амазонці та на великій болотистій рівнині Пантанал біля болівійського кордону. Менші родовища залягають на узбережжях індустріалізованого південного сходу та на півночі штату Баїя. Попередні дослідження торф’яників Бразилії проводилися в 1980-х роках. За деякими оцінками загальні обсяги торфу в Бразилії становлять 25 млрд тонн. За даними міністерства шахт та енергетики Бразилії на кінець 1999 року торф’яні ресурси країни, що перебували на його обліку, становили трохи більше 129 млн тонн, а їх загальна кількість оцінювалася на 358 млн тонн. Виробництво паливного торфу в Бразилії не розвинене.

 Фолклендські Острови[ред. | ред. код]

Океанія[ред. | ред. код]

 Нова Зеландія[ред. | ред. код]

Антарктика[ред. | ред. код]

 Французькі Південні і Антарктичні Території[ред. | ред. код]

• Огляд світових енергетичних ресурсів, опублікований Світовою Радою з енергетики (World Energy Council) (2001 рік)

Торф – Уикипедия

Купчина торф в Шотландия. Торфеното блато Турбиер в Канада. Разпространение на торфените находища по света.

Торфът е тъмнокафява маса частично разложени растения, образувана при блатни условия. Използва се като гориво и тор^[1].

Торфът се образува при анаеробни условия и при висока влажност. Основните находища на това гориво се начират торфени блата, където растения, обикновено торфен мъх, се разлагат в продължение на хиляди години за да се превърнат в торф^[2]. Той може да се формира и в други заблатени местности, макар и по-рядко. Високото съдържание на въглерод в торфа означава, че той също така е податлив на възпламеняване – феномен познат още като торфен пожар.

Като основни производители на торф интуитивно могат да се посочат всички държави с големи заблатени местности – Русия, Беларус, Украйна, Финландия, Шотландия, Ирландия, Канада и т.н. В България депозитите от торф са оскъдни и обикновено попадат в защитени местности. Добивът на торф е пряко свързан с производството на електроенергия от него. Електроцентрали като тази в Шатура, Русия и Оулу във Финландия могат да произвеждат до няколкостотин мегавата електроенергия от торф^[3].

Торфът се образува, когато растителен материал не се разложи напълни при киселинни и анаеробни условия. Съставен е главно от влажна растителност: блатни растения, включително мъхове, острицови и храсти. Докато се натрупва, торфът задържа вода. Така постепенно се създават по-влажни условия, които позволяват влажната територия да се разшири. Торфищата могат да включват езерца, хълмове и повдигнати блата.^[4] Характеристиките на някои блатни растения активно подпомагат образуването на тресавища. Например, торфеният мъх активно отделя танини, които запазват органичния материал. Освен това, той има специални клетки, задържащи вода, които могат да поддържат тресавището постоянно влажно, което спомага за образуването на торф.^[5]

Повечето от съвременните торфени блата са се образували преди около 12 000 години при големите географски ширини, след като ледниците се отдръпват към края на последния ледников период.^[6] Торфът обикновено се натрупва бавно, със скорост около милиметър на година.^[7]

Последните оценки, позоваващи се на анализ на геопространствената информация на глобално, регионално и национално ниво, сочат, че общо 4,23 млн. km² от земята са покрити от торфени блата (около 2,84% от световната суша).^[8] В Европа, те се разпростират на 515 хил. km².^[9] Приблизително 60% от световните влажни зони са торфени блата.

Находища на торф се намират на много места по света. Северноамериканските залежи се намират главно в Канада и северните щати на САЩ. Сред най-големите торфени блата на света са Западносибирската равнина, низинните части на Хъдсъновия залив и долината на река Маккензи.^[10]

В южното полукълбо има по-малко торф, отчасти поради наличието на по-малко суша като цяло. Все пак, екорегионът на Магелановите субполярни гори в Южна Америка (южните части на Патагорния/Огнена земя) обхваща обширни торфени блата.^[10] Торф се среща и в Нова Зеландия, Кергелен, Фолкландските острови и Индонезия. Индонезия има най-голяма площ тропични торфови блата от всички страни, но ежегодно губи по 100 000 хектара влажни зони.^[11]

Около 7% от всички торфени блата се използват в селското стопанство и лесовъдството.^[12] При подходящи условия, торфът се превръща в лигнитни въглища в течение на геоложки периоди от време.

Под налягане, водата се изцежда от торфа, който е мек и се свива лесно. Изсушен той може да се използва като гориво. В много държави, включително Ирландия и Шотландия, торфът по традиция се използва за готвене и битово отопление. Той все още се добива в промишлен мащаб за тази цел в държави като Ирландия и Финландия. Изолиращите му свойства също го правят полезен. Използването на торф за производство на енергия е популярно в Съветския съюз, особено през 1960-те години. През 1929 г. над 40% от електричеството на съюза идва от торф, но към 1980 г. на торфа се пада едва 1% от енергопроизводството в страната.

Макар хората да използват торфа по много начини, той понякога представлява сериозен проблем. Влажен или сух, той все представлява опасност от пожар. Торфените пожари могат да горят дълго време или да тлеят под земята и отново да избухнат при наличието на източник на кислород. Тъй като се свиват лесно под малка тежест, залежите на торф представляват голямо предизвикателство за строителството на сгради, пътища и жп линии.

Торфените блата могат да бъдат важен източник на питейна вода, предоставяйки до 4% от питейната вода в язовирите. Само във Великобритания 28 милиона души използват питейна вода от водни източници, разчитащи от торфени блата.^[13]

През Бронзовата и Желязната епохи хората използват торфените блата за провеждането на ритуали за боговете и духовете. Трупове от жертвоприношения са намирани на различни места в Шотландия, Англия и Ирландия, както и в Германия и Дания. Те са запазени в отлично състояние, благодарение на щавещите свойства на киселинната вода. През Ранното Средновековие торфените блата играят известна роля и в металургията, тъй като са източник на блатно желязо.

1. ↑ Торф – Речник на думите в българския език
2. ↑ Торф – Какво е торф, видове торф и приложение
3. ↑ Главный строитель Шатуры и Днепрогэса
4. ↑ Gorham, E. The development of peatlands. // Quarterly Review of Biology 32 (2). 1957. DOI:10.1086/401755. с. 145 – 166.
5. ↑ Walker, M.D. 2019. Sphagnum: the biology of a habitat manipulator. Sicklebrook Press. 978-0-359-41313-3
6. ↑ Vitt, D.H., L.A. Halsey and B.J. Nicholson. 2005. The Mackenzie River basin. pp. 166 – 202 in L.H. Fraser and P.A. Keddy (eds.). The World’s Largest Wetlands: Ecology and Conservation. Cambridge University Press, Cambridge. p. 488
7. ↑ Keddy, P.A. 2010. Wetland Ecology: Principles and Conservation (2nd edition). Cambridge University Press, UK. Cambridge. Chapter 7. p. 497
8. ↑ Xu, Jiren и др. PEATMAP: Refining estimates of global peatland distribution based on a meta-analysis. // CATENA 160. 2018. DOI:10.1016/j.catena.2017.09.010. с. 134 – 140.
9. ↑ IUCN UK Commission of Inquiry on Peatlands Full Report, IUCN UK Peatland Programme October 2011
10. ↑ ^{а б} Fraser, L.H. Fraser and P.A. Keddy (eds.). 2005. The World’s Largest Wetlands: Ecology and Conservation. Cambridge University Press, Cambridge, UK. 488 p. and P.A. Keddy (eds.). 2005. The World’s Largest Wetlands: Ecology and Conservation. Cambridge University Press, Cambridge, UK. 488 p.
11. ↑ Waspada Online. // Посетен на 25 октомври 2015.
12. ↑ World Energy Resources: Peat – World Energy Council 2013. // World Energy Council. Посетен на 26 февруари 2016.
13. ↑ Xu, Jiren и др. Hotspots of peatland-derived potable water use identified by global analysis. // Nature Sustainability 1 (5). 2018. DOI:10.1038/s41893-018-0064-6. с. 246 – 253.

Укрторф — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Державний концерн «Укрторф» об’єднує в своєму складі на правах дійсних членів концерну сім державних підприємств з видобування й переробки торфу («Волиньторф», «Житомирторф», «Київторф», «Поділляторф», «Рівнеторф», «Сумиторф», «Чернігівторф»), Коростишівський завод «Реммашторф» та Українську інспекцію з контролю якості торфової продукції та паливних брикетів «Укрінспаливо», Підприємства концерну щороку видобувають 500÷550 тис. т торфу, з якого 30÷40 тис. т має сільськогосподарське призначення, а решта — паливне. Кусковий паливний торф виробляється у кількості 25÷30 тис. т, торфові паливні брикети — по 200÷250 тис. т на рік. Концерн виробляє науково-технічну політику торфової галузі України, керує технічним переозброєнням виробництва, представляє інтереси підприємств галузі в державних інституціях країни і в стосунках з закордонними партнерами.

З 2 липня 2014 р. генеральним директором «Укрторфу» є Озерчук Андрій Миколайович.

«Волиньторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Розташоване у Волинській обл., (адміністрація — в с. Прилісне Маневицького району), включає до свого складу Маневицький торфозавод та торфозавод «Сойне». Річний обсяг видобутку торфу становить 150÷180 тис. т, виробництво паливних торфобрикетів-60÷80 тис. т.

«Житомирторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Адміністрація розміщується в м. Житомирі. До складу підприємства входять Озерянський та Броницький торфозаводи і дочірнє підприємство «Олевськторф». Обсяги видобутку торфу в останні роки становлять 15÷25 тис. т, (з них 7÷8 тис. т — для сільського господарства).

«Київторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Здійснює свою діяльність на території трьох областей: Київської, Полтавської та Черкаської. Адміністрація підприємства знаходиться в селищі Бортничі поблизу Києва. До складу підприємства входять дочірнє підприємство «Ірдиньторф», Оржицький та Лохвицький філіали та сім виробничих дільниць. Підприємство видобуває щорічно 25÷30 тис. т торфу, близько половини з якого використовується для виготовлення поживних ґрунтів та іншої продукції непаливного призначення. Паливна продукція підприємства представлена торфовими брикетами (5÷7 тис. т на рік) та кусковим торфом (близько 1 тис. т на рік).

«Поділляторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Охоплює своєю діяльністю територію трьох областей: Хмельницької, Вінницької та Тернопільської. Адміністрація підприємства знаходиться в м. Хмельницькому. Включає до свого складу Літинський та Шумський торфозаводи, а також чотири виробничі дільниці. Обсяг видобутку торфу становить 15÷25 тис. т на рік. Переважає паливний напрямок використання торфу: підприємство виготовляє близько 1 тис. т кускового торфу та 6÷8 тис. т торфових паливних брикетів.

«Рівнеторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Діє на території Рівненської обл. Адміністрація підприємства знаходиться в м. Рівне. Включає до свого складу дочірні підприємства «Смигаторф», «Моквинторф», «Чемернеторф», «Клесівторф», а також дві виробничі дільниці. В останні роки видобуває щороку по 100÷180 тис. т торфу переважно паливного призначення, виготовляючи з нього до 20 тис. т кускового торфу і близько 75 тис. т торфових брикетів.555

«Сумиторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Адміністрація знаходиться в м. Суми. До складу підприємства входять чотири дочірні підприємства («Шосткаторф», «Глухівторф», «Знобь-Новгородторф», «Кролевецьторф») та дві виробничі дільниці. Обсяги видобутку торфу в умовах виснаження сировинних баз обмежуються 1÷2 тис. т на рік, причому значну перевагу має кусковий паливний торф. Видобування торфу фрезерного для сільського господарства і виробництво торфових брикетів згорнуті майже повністю.

«Чернігівторф» — державне підприємство з видобування й переробки торфу. Адміністрація розміщується в м. Чернігові. До складу підприємства входять Замглайський філіал, дочірні підприємства «Ірванцевоторф» та «Смолинторф» і шість виробничих дільниць. Всі структурні одиниці підприємства діють на території Чернігівської обл. Річний обсяг видобутку торфу становить 50÷90 тис. т і практично весь цей торф паливний: з нього виготовляють 5÷6 тис. т кускового паливного торфу і 30÷35 тис. т паливних торфових брикетів.

Торфово-болотні області і райони України — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Розподіл запасів торфу на території України

Торфово-болотні області і райони України

На території України в зональному розрізі виділяються п’ять торфово-болотних областей: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати і Прикарпаття. Частка запасів торфу-сирцю в кожній з них показана на діаграмі.

Торфово-болотна область Полісся[ред. | ред. код]

Торфово-болотна область Полісся відмежована від прилеглого з півдня Лісостепу лінією Володимир-Волинський — Ківерці — Клевань — Олександрія — Тучин — Корець — Шепетівка — Полонне — Троянів — Житомир — Корнин — Київ — Бровари — Ніжин — Комарівка — Батурин — Кролевець — Лужки (Червоне). В межах Полісся розрізняють три торфово-болотні райони: район Західного Полісся, район Центрального Полісся та район Східного Полісся. Площа торфово-болотної області Полісся становить 99,5 тис. км², запаси торфу — близько 6,5 млрд м³, заторфованість території — 4,32 %. Переважають торфові родовища низинного типу, хоча зустрічаються й перехідні та верхові родовища.

Торфово-болотна область Малого Полісся[ред. | ред. код]

Торфово-болотна область Малого Полісся простягається вузькою зниженою смугою між Волинським та Подільським плато від західного кордону України до м. Острога на сході області. Північна межа області проходить по лінії Червоноград — Стоянів — Берестечко — Козин — Верба — Ступно — Буща — Острог; південна межа — по лінії Рава-Руська — Жовква — Сопошин — Винники — Водники — Золочів — Олесько — Суховоля — Комарівка — Куликів — Підзамче — Антонівці — Болотківці. Площа торфово-болотної області Малого Полісся становить 7,9 тис. км², запаси торфу — близько 0,85 млрд м³, заторфованість території — 4,4 %. Майже всі торфові родовища відносяться до низинного типу.

Торфово-болотна область лісостепу[ред. | ред. код]

Торфово-болотна область лісостепу займає територію 208,7 тис. км², однак заторфованість становить лише 1,1 %. Торфові родовища здебільшого пов’язані з річковими долинами, найбільші родовища розташовані в Придніпров’ї, де займають старі русла Дніпра, та на Лівобережжі, де тягнуться по річках Трубіж, Супій, Хорол, Удай та ін. на десятки і сотні кілометрів. Запаси торфу-сирцю становлять понад 4,4 млрд м³, торфові родовища низинного типу. Розділяється на п’ять торфово-болотних районів: Волинський, Подільський, Правобережний, Лівобережний та Східний.

Торфово-болотна область степу[ред. | ред. код]

Торфово-болотна область степу має загальну площу понад 240 тис. км² і розташована на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Луганської областей, а також південних частин Кіровоградської і Харківської областей та рівнинної частини Кримської автономії. Середня заторфованість території становить лише 0,02 %, незначні й запаси торфу — 0,05 млрд м³. Усі торфові родовища низинного типу.

Торфово-болотна область Карпат і Прикарпаття[ред. | ред. код]

Торфово-болотна область Карпат і Прикарпаття займає площу 38,8 тис. км², охоплює всю Закарпатську обл., більшу частину Івано-Франківської, частину Чернівецької та Львівської областей. Середня заторфованість території становить 0,38 %, запаси торфу-сирцю складають близько 0,364 млрд м³. Торфово-болотна область розділяється на три райони: Передкарпаття, Карпати та Закарпаття. Переважають торфові родовища низинного типу, однак зустрічаються й верхові та перехідні.

Торфові ресурси України[ред. | ред. код]

Основні показники торфових ресурсів України

Показник	Одиниця вимірювання	Числове значення
1. Загальна кількість торфових родовищ З них: 1.1. Розвідані, площею понад 10 га 1.2. Малоконтурні, площею до 10 га 1.3. Затоплені і забудовані	родовище родовище родовище родовище	2474 1578 258 106
2. Загальна площа в нульовій межі	млн га	1,0
3. Загальна площа в межі промислової глибини покладу	тис. га	642
4. Загальні геологічні запаси торфу в перерахунку на 40% вологість 4.1. Розвідані родовища площею понад 10 га 4.2. Прогнозні запаси торфу 4.3. Балансові запаси торфу	млн т млн т млн т млн т	2171 1853 260 936,1

Розподіл запасів торфу по підгрупах родовищ

Підгрупа торфових родовищ	Кількість родовищ у підгрупі	Площа в межах промислової глибини, га	Геологічні запаси торфу, т
1. Розвідані родовища площею понад 10 га	1578	542729	1853487
2. Родовища з прогнозними запасами торфу	532	83068	260626
3. Мало контурні родовища площею до 10 га	258	1619	4865
4. Затоплені і забудовані родовища і ділянки родовищ	106	14932	52468
Разом по Україні	2474	642348	2171446

Розподіл торфових родовищ України за типами покладів

Тип покладу	Кількість родовищ	Площа геологічних запасів, га	Геологічні запаси торфу, млн. т
Низинний	2370	611394	2085,5
Верховий	57	14221	37,9
Перехідний	38	12583	4865
Змішаний	9	4150	13,5
Разом	2474	642348	2171,4

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. —  : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Державний комітет України по геології та використанню надр. Державний інформаційний геологічний фонд України «Геоінформ». Аналіз стану сировинної бази торфу і сапропелю України в 1991–1995 році. Звіт відділу обліку ресурсів твердих паливних копалин про результати робіт, виконаних в 1991–1995 роках, в 9 книгах. Книга 1. Аналіз стану сировинної бази торфу. Пояснювальна записка. Київ, 1996 р.

Торф — значення слова, визначення слова, слово означає

Торф (йому. Torf), горюча корисна копалина, що утворюється в процесі природного відмирання і неповного розпаду болотяних рослин в умовах надлишкового зволоження і утрудненого доступу повітря. Від грунтових утворень Т. прийнято відрізняти за змістом в нім органічних сполук (не менше 50% по відношенню до абсолютно сухої маси).   Загальні відомості. Органічна речовина Т. складається з рослинних залишків, що зазнали різну міру розкладання. Перегній (гумус) додає Т. темне забарвлення. Відносний вміст в загальній масі Т. продуктів розпаду рослинних тканин, що втратили клітинну структуру, називають мірою розкладання торфу. Розрізняють Т. слаборазложівшийся (до 20%), среднеразложівшийся (20—35%) і сильноразложівшийся (понад 35%). За умовами освіти і властивостями Т. підрозділяють на верховий, перехідний і низовинний.   Т. має складний хімічний склад, який визначається умовами генезису, хімічним складом растеній-торфообразователей і мірою розкладання Т. Елементний склад Т.: вуглець 50—60%, водень 5—6,5%, кисень 30—40%, азот 1—3%, сірка 0,1—1,5% (інколи 2,5) на горючу масу. У компонентному складі органічної маси вміст водорозчинних речовин 1—5%, бітумів 2—10%, легкогидролізуємих з’єднань 20—40%, целюлоза 4—10%, гумінових кислот 15— 50% лігніну 5—20%.   Т. — складна полідисперсна багатокомпонентна система; його фізичні властивості залежать від властивостей окремих частин, співвідношень між ними, міри розкладання або дисперсності твердої частини, оцінюваною питомою поверхнею або вмістом фракцій розміром менше 250 мкм . Для Т. характерні велике влагосодержаніє в природному заляганні (88—96%), пористість до 96—97% і високий коефіцієнт стисливості при компресійних випробуваннях. Текстура Т. — однорідна, інколи шарувата; структура зазвичай волокниста або пластична (сильноразложівшийся Т.). Колір жовтий або бурий до чорного. Слаборазложівшийся Т. в сухому стані має малу щільність (до 0,3 г/см 3 ), низький коефіцієнт теплопровідності і високу газовбирну здатність; Т. високої дисперсності (після механічної переробки) утворює при сушці щільні шматки з великою механічною міцністю і теплотворною здатністю 2650—3120 ккал / кг (при 40% вологості). Слаборазложівшийся Т. — відмінний  матеріал, що фільтрує, а високодисперсний використовується як протифільтраційний матеріал. Т. поглинає і утримує значні кількості вологи, аміаку, катіонів (особливо важких металів). Коефіцієнт фільтрації Т. змінюється в межах декількох порядків.   Короткий історичний нарис. Перші відомості о Т. як «горючій землі» для нагрівання їжі сходять до 46 р. н.е.(наша ера) і зустрічаються в Плінія Старшого. У 12—13 вв.(століття) Т. як паливний матеріал був відомий в Голландії і Шотландії. У 1658 в м. Гронінгене вийшла перша в світі книга о Т. на латинській мові Мартіна Шоку «Трактат про торф». Багаточисельні неправильні уявлення про походження Т. були спростовані в 1729 І. Дегнером, що застосував до його вивчення мікроскоп і що довів рослинне походження Т. В Росії вперше відомості о Т. і його використанні з’явилися в 18 ст в працях М. Ст Ломоносова, І. Р. Лемана, Ст Ф. Зуєва, В. М. Севергина і ін. У 19 ст Т. присвячені роботи Ст Ст Докучаєва, С. Р. Навашина, Г. І. Танфільева і ін. У Росії дослідження природи Т. носили ботанічний характер. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції були створені наукові, виробничі і учбові організації по комплексному вивченню Т. і його використанню в народному господарстві (Інсторф, Московський торф’яний інститут і ін.). Роботами радянських учених виявлені географічні закономірності поширення торф’яних покладів, створена класифікація видів Т. і торф’яних покладів, складені кадастри і карти торф’яних родовищ, вивчені хімічний склад і фізичні властивості Т. (І. Д. Богдановськая-гиенеф, Е. А. Галкина, Д. А. Герасимов, Ст С. Доктуровський, Е. До. Іванов, Н. Я. Кац, М. І. Нейштадт, Н. І. Пьявченко, Ст Е. Раковський, Ст Н. Сукачев, С. Н. Тюремнов і ін.). Проблемами використання Т. в СРСР займаються Всесоюзний науково-дослідний інститут торф’яної промисловості (Ленінград) з філіями в Москві і селищі Радченко в області Калінінськой, інститут торфу АН(Академія наук) БССР, проблемні лабораторії Калінінського, Каунаського і Томська політехнічних і ін. інститутів.   Утворення торфу. Т. — попередник генетичного ряду вугілля (по думці ряду учених). Місце утворення Т.— торф’яні болота> (див. Болото ), зустрічаються як в долинах річок (заплави, тераси), так і на вододілах ( мал. 1 ).   Походження Т. пов’язане з накопиченням залишків відмерлої рослинності, надземні органи якої гуміфікуються і мінералізуются в поверхневому шарі болота, що аерується, званому торфогенним горизонтом грунтовими безхребетними тваринами, бактеріями і грибами. Підземні органи, що знаходяться в анаеробному середовищі, консервуються в ній і утворюють структурну (волокнисту) частину Т. Інтенсивность розпаду растеній-торфообразователей в торфогенном шарі залежить від вигляду рослини, обводнює, кислотності і температури середовища, від складу мінеральних речовин, що поступають. Не дивлячись на щорічний приріст відмерлої органічної маси, торфогенний горизонт не припиняє свого існування, будучи природною «фабрикою» торфообразованія. Оскільки на торф’яних родовищах виростає багато видів рослин, створюючих характерні поєднання (болотяні фітоценози), і умови середовища їх зростання відрізняються по мінералізації, обводнює, реакції середовища, Т., що сформувався, на різних ділянках торф’яних боліт володіє різними властивостями.   Відомий так званий похоронений Т., який відклався в періоди між заледеніннями або виявився перекритим рихлими відкладеннями різної потужності в результаті зміни базису ерозії. Вік похороненого Т. обчислюється десятками тисячоліть; на відміну від сучасного, похоронений Т. характеризується меншою вологістю.   Класифікація торфу. Відповідно до складу вихідного рослинного матеріалу, умовами утворення Т. і його физико-хімічними властивостями Т. відносять до одного з 3 типів: верховому, перехідному і низовинному. Кожен тип за змістом в Т. деревних залишків підрозділяється на три підтипи: лісовий, лесотопяной і топяной. Т. різних підтипів відрізняється по мірі розкладання. Т. лісового підтипу має високу міру розкладання (інколи до 80%), в топяного Т. — мінімальна міра розкладання; лесотопяной Т. займає проміжне положення. Підтипи Т. діляться на групи, що складаються з 4—8 видів (таблиця. 1). Вигляд — первинна таксономічна одиниця класифікації Т. Он відображає вихідне рослинне угрупування і первинні умови утворення Т., характеризується певним поєднанням домінуючих залишків окремих видів рослин (а також характерних залишків). Пластообразующимі видами Т. називають сукупність декількох первинних видів Т., що мало відрізняються один від одного по своїх властивостях і створюючих великі горизонтально залягаючі однорідні шари. Відкладення пластообразующих видів тій або іншій протяжності і потужності (товщина), що закономірно змінялися в певній послідовності, утворюють торф’яний поклад. На характер будови покладу певної кліматичної зони впливають геоморфологичеськие, геологічні, гидрогеологичеськие, гідрологічні умови кожної конкретної ділянки болота. Залежно від поєднання окремих видів торфов по глибині торф’яного покладу останні підрозділяються на типів. У промисловій класифікації торф’яних покладів виділяються 4 типи: низовинний, перехідний, верховий і змішаний. Первинна одиниця класифікації — вигляд торф’яного покладу ( мал. 2 ). У Європейській частині СРСР виділяються 25 основних видів торф’яних покладів, в Західному Сибіру — 32. Таблиця. 1. — Класифікація видів торфу.   Лісовий підтип Деревна група Деревинно-трав’яна група Деревинно-мохова група Трав’яна група трав’яно-мохова група Мохова група     Низовинний Вільховий Березовий Ялиновий Сосновий низовинний Вербовий деревинно-очеретяний деревинно-осоковий низовинний деревинно-гіпновий деревинно-сфагновий низовинний   Хвощевий Очеретяний Осоковий Вахтовий Шейхцерієвий низовинний осоково-гіпновий осоково-сфагновий низовинний гіпново-низовинний Сфагновий низовинний Переходний Деревний перехідний деревинно-осоковий перехідний деревинно-сфагновий перехідний Осоковий перехідний Шейхцерієвий перехідний осоково-сфагновий перехідний Гіпновий перехідний Сфагновий перехідний Верховий Сосновий верховий Сосново-пушицевий сосново-сфагновий Пушицевий Шейхцерієвий верховий Пушицево-сфагновій Шейхцерієво-сфагновій медіум-торф Фуськум-торф Комплексний верховий Сфагново-мочажінний   Торф’яні родовища — промислові скупчення торфу, чітко обмежені територіально і не пов’язані з ін. скупченнями. Розмір площі, займаної торф’яними родовищами і болотами в світі, складає близько 350 млн. га , з них близько 100 млн. га має промислове значення. На території Західної Європи розташовано 51 млн. га , Азії — понад 100 млн. га , Північної Америки — понад 18 млн. га . Дані про запаси Т. і його видобуток в СРСР і за кордоном приведені в таблиці. 2. Розвідані запаси Т. в СРСР по районах приведені в таблиці. 3.   Вивчена торф’яного фонду по економічних районах країни нерівномірна. Так, в Центральному районі РРФСР понад 70% фонду розвідано детально, а в Західно-сибірському детальна розвідка складає 0,6% фонду району і 82,8% — прогнозна оцінка.   Пошук торф’яних родовищ включає аналіз картографічних і аерофотознімань матеріалів, пошуково-розвідувальний етап доповнюється польовими роботами. Попередня розвідка виконується на родовищах площею понад 1000 га для визначення доцільності їх використання. Детальна розвідка виробляється з метою здобуття даних для складання проекту розробки і використання торф’яного родовища. Таблиця. 2. — Запаси і видобуток торфу в СРСР і за кордоном (1975).   Запаси торфу, Млрд. т (40% вологості) Річний видобуток торфу, Млн. т СРСР Фінляндія Канада США Швеція ПНР ФРН Ірландія 162,5 25,0 23,9 13,8 9,0 6,0 6,0 5,0 90,0 1,0 1,0 0,3 0,3 1,3 1,5 5,0 Таблиця. 3. — Розподіл розвіданих запасів торфу в СРСР (1975). Республіка, економічний район Загальна площа торф’яних родовищ у межах промислового покладу, млн. га Запаси торфу, млрд. т (40% вологості) РРФСР    Північно-західний    Центральний    центрально-чорноземний    Волго-вятський    Поволжський    Уральський    Західно-сибірський    Східно-сибірський    Далекосхідний    область Калінінграда Українська РСР Білоруська РСР Латвійська РСР Литовська РСР Естонська РСР Грузинська РСР Вірменська РСР 56,6 8,9 1,4 0,04 0,5 0,1 2,7 34,1 3,1 5,7 0,1 9,9 1,7 0,5 0,3 0,6 0,02 0,001 149,9 19,8 5,2 0,1 2,0 0,3 9,1 103,9 4,0 5,2 0,3 2,3 5,4 1,7 0,8 2,3 0,1 0,0024   Розробка торф’яних родовищ. Розробці Т. передують осушення і підготовка поверхні. Підготовка поверхні родовища виконується після спорудження осушної мережі і закінчення попереднього осушення покладу ( мал. 3 ). Незалежно від того, для яких цілей використовуватиметься поклад, з її поверхні віддаляється деревинна, а інколи і мохова рослинність, шар покладу, що розробляється на глибині 25—40 см звільняється від деревних включень або вони подрібнюються на фракції менше 8—25 мм . Розділена картовимі канавами і валовими каналами на певні ділянки (карти) поверхня поля планується в подовжньому напрямі перпендикулярно валовим каналам і профілюється з поперечним ухилом убік картових канав шнековим профілювальником. Виконання цих робіт сприяє пониженню рівня грунтових вод і зменшенню вологості торф’яної поклади до 86—89%, що забезпечує продуктивну роботу механізмів по видобутку, сушці і прибиранню Т. Все операції підготовки поверхні торф’яного родовища механізовані (див. Торф’яні машини ). Видалення деревної рослинності при підготовці включає ту, що зрізає (валяння) дерев і чагарника з одночасним пакетуванням і укладанням дерев в пакетах на поверхню покладу спеціальною машиною ( мал. 4 ). Потім пакети вантажаться на тракторні причепи-самоскиди і вивозяться на проміжні прирейкові склади. Пні і деревні включення машинами корчувань витягуються з покладу або переробляються машинами глибокого фрезерування ( мал. 5 ) з подальшою сепарацією і вивезенням деревних залишків за межі полів. Для здобуття Т. з усередненими кондиційними властивостями застосовуються машини для перемішування покладу або дренажно-збагачувальні машини, що витягують фрезами або барами торф’яну масу з шару поклади, що переробляють і розстилають шар Т. на поверхні поля. Дрібні деревні залишки і тріска забираються з робочої поверхні карт машинами з робочим органом, що наколює або барабанно-ланцюговим.   В СРСР Т. добувається фрезерним (більше 95% загального промислового видобутку), екскаваторним і беськарьерно-глібіннім способами. Прообраз екскаваторного способу — елеваторний, яким до Жовтневої революції 1917 добувалося близько 1,3 млн. т (1913) кускового Т. Виємка Т. здійснювалася уручну. Елеваторні машини транспортували Т.-сырец з кар’єру, перемішували його і формували в цеглу. Операції по сушці, прибиранню і вантаженню вироблялися уручну. У 20-і рр. був розроблений спосіб гідравлічного видобутку торфу («гидроторф») з повною механізацією виробничих процесів. Він застосовувався з 1922 до 1962. Комплексно-механізований екскаваторний спосіб включає виїмку Т. з покладу ковшевим пристроєм, переробку Т.-сырца, його формування і вистилання торф’яної цегли на поле сушки, прибирання і складування. Фрезерний видобуток Т. отримав розвиток в СРСР з кінця 40-х рр. Вона повністю механізована і відрізняється меншими трудомісткістю, металоємністю і енергоємністю. Основні технологічні операції фрезерного способу видобутку Т.: подрібнення верхнього шару (фрезерування) покладу на глибині до 25 мм , сушка сфрезерованного Т. прибирання і штабелювання готового висихання Т. Продолжітельность шаруючи від 1 до 2 сут . Число таких циклів в сезоні 20—28; при пневматичному способі прибирання до 40—50 циклів. Для видобутку Т. фрезерним способом застосовуються 3 схеми: прибирально-перевалочна ( мал. 6 ), бункерна механічна і бункерна пневматична. Здобутий торф’яними машинами Т. в середньому близько 6 мес зберігається в польових штабелях. Найбільш ефективний спосіб зберігання і боротьби з самозагоранням Т. — ізоляція штабелів від атмосферного повітря шаром сирого Т.; упроваджується (1975) ізоляція полімерною плівкою.   Беськарьерно-глібіннім способом добувають кусковий Т. для комунально-побутових потреб. Суть його полягає в екскавації Т. з вузьких траншей, переробці, формуванні і вистиланні торф’яної цегли на полі видобутку — сушки з одночасним душінням траншей добувною машиною.   В процесі переробки Т. завдяки збільшенню питомої поверхні матеріалу, що диспергує, покращуються властивості продукції. Диспергування Т.-сырца підвищує коефіцієнт об’ємної усадки, будучи передумовою здобуття не лише щільної, але і міцної продукції. Переробка знижує вологоємкість паливного Т. Механічеськая переробка Т. здійснюється робочими органами різних типів: шнековими, шнеково-ножовими, спірально-конусними, конусними, щілинними, дробильними, перетірателямі.   Комплексне використання торфу. В 16—17 вв.(століття) з Т. випалювали кокс, отримували смолу, Т. застосовували в сільському господарстві, медицині і так далі В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) почалося промислове виробництво торф’яного напівкоксу і смоли. У 30—50-х рр. Т. стали використовувати в енергетиці, а також для виробництва газу і як комунально-побутове паливо. У 50-х рр. проведені дослідження по енерготехнологічному вживанню Т. Возможность використання Т. з одного родовища одночасно для сільського господарства і промисловості привела до створення нового напряму — комплексного використання Т.; цьому сприяють багатообразні властивості різних його твідів. Так, у верховому слаборазложівшемся Т. вміст вуглеводів досягає 40—50%; у сильноразложівшемся Т. гуміновиє кислоти складають 50% і більш. Окремі види Т. багаті бітумами, вміст яких досягає 2—10%. Верховий Т., що малорозклався, володіє високою водо- і газовбирною здатністю, низьким коефіцієнтом теплопровідності.   Т. високої міри розкладання знаходить всіляке вживання в сільському господарстві (таблиця. 4). Його використовують для приготування компостів ( мал. 7 ), сумішей з мінеральними тукамі і вапном, для виробництва торфоамміачних і торфомінерально-аміачніх добрив (див. Органо-мінеральні добрива ). Т., що містить вівіаніт, застосовують як фосфорне добриво, вапно — як вапняне добриво. Низовинний Т., внесений у великих дозах (500 т / га і більш), сприяє окультуренню дерново-підзолистих грунтів, поліпшенню їх фізичних і физико-хімічних властивостей.   В овочівництві і квітникарстві з Т. в суміші з ін. компонентамі (гній, мінеральні добрива і інше) готують торфо-перегнійні кубики (див. Горщики розсадні ) і теплично-парникові почвосмеси. Т., що не розклався, може служити біопаливом ; провітрений Т., що добре розклався, використовують для мульчування посівів. У тваринництві верховий Т. — хороша підстилка для великої рогатої худоби, птиці і ін. Окремі види сильноразложівшегося Т. містять значне кількості бітумів і застосовуються для виробництва воску. На торф’яній сировині низької міри розкладання в СРСР створений єдиний в світі завод (Ленінградська область) по випуску спирту і фурфуролу. Виробляються тепло- і звукоізоляційні торф’яні плити, торф’яні порожнисті горщики і ін. Активне вугілля з Т. виготовляють у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Нідерландах, СРСР. Для комунально-побутових цілей пресуються торф’яні брикети (СРСР і Ірландія).   Технологія переробки Т. розвивається в 2 напрямах. Перше засноване на виділенні з Т. окремих складових — бітумів, гумінових кислот, вуглеводів і ін. Ці компоненти витягуються при незначних змінах вихідної речовини і або є готовою продукцією, або служать сировиною для подальшої переробки. Другий напрям полягає в глибокому розкладанні Т. з перетворенням його на абсолютно нові речовини. Це продукти термічної і окислювальної деструкції, гидріровання і так далі Див. також Торф’яна промисловість . Таблиця. 4. — Агрохімічна характеристика торфу (у % на абсолютно суха речовина торфу). Тип торфу Вміст органічних речовин РН (у КСl витягу) Хімічний склад N общ. CAO P 2 O 5 K 2 O Fe 2 O 3 Верховий Перехідний Низовинний » » 1—5 3—8 До 12 12—20 20—50   99—95 97—92 Понад 88 88—80 80—50 2,8—3,6 3,6—4,8 4,8—5,8 4,8—6,6 4—7,0 0,9—2,0 0,9—3 1,1—3,8 1,6—3,9 1,5—3,7 0,1—0,7 0,5—1,7 1,2—4,8 1,2—7,5 0,3—31 0,03—0,2 0,04—0,3 0,05—0,4 0,05—2,0 0,05—7,5 0,05—0,1 0,05—0,1 0,1—0,2 0,2—0,5 0,3—0,9 0,03—0,5 0,1—1,0 0,2—3,0 0,1—9,0 0,2—26,0     Літ.: Успенський Н. Н., Покажчик російської літератури по торфу, М., 1930; Бібліографічний покажчик літератури по торфу, т. 1—11, М. — Калінін, 1960—75; Макаров І. До.. Нейштадт М. І., До історії літератури по торфу, «Торф», 1930 № 3—4; Тюремнов С. Н., Торф’яні родовища, 2 видавництва, М-коди.—Л., 1949; Чуханов З. Ф., Хитрін Л. Н., Енерготехнологічне використання палива, М., 1956; Торф’яні родовища і їх комплексне використання в народному господарстві, М., 1970; Використання торфу і вироблених торф’яників в сільському господарстві, Л., 1972; Торф в народному господарстві, М., 1968; Ліштван І. І., Король Н. Т., Основні властивості торфу і методи їх визначення, Мінськ, 1975.   Н. А. Копенкина (Утворення торфу, Класифікація торфу),   М. І. Нейштадт (Короткий історичний нарис),   Ст І. Чистяков. Мал. 1. Схема розташування торф’яників по рельєфу. Мал. 3. Машина для попереднього осушення покладу. Мал. 6. Збиральна перевалочна машина. Мал. 7. Приготування торф’яних компостів на родовищі. Мал. 2. Основні види будови торф’яного покладу. Мал. 5. Машина для підготовки полів методом глибокого фрезерування. Мал. 4. Машина для зведення лісу і пакетування деревини.

Simple English Wikipedia, бесплатная энциклопедия

Торф , или торф , представляет собой скопление частично разложившейся растительности. Торф образуется на болотах, болотах, болотах и ​​болотах.

Торф образуется, когда растительный материал, обычно в заболоченных районах, не может полностью разложиться в кислых и анаэробных условиях. Он состоит в основном из болотной растительности: деревьев, трав, грибов, а также других видов органических остатков, таких как насекомые и останки животных.При определенных условиях разложение последнего (в отсутствие кислорода) тормозится.

Торф, образовавшийся в очень влажных условиях, накапливается быстрее и меньше разлагается, чем в более сухих местах. Это позволяет климатологам использовать торф как индикатор климатических изменений. Состав торфа можно также использовать для реконструкции древней экологии путем изучения типов и количества его органических компонентов.

При правильных условиях торф — это самая ранняя стадия образования угля.Угольные месторождения пенсильванского периода были заложены в гигантском бассейне тропической реки, а затем сжаты и нагреты, чтобы сформировать метаморфическую породу, которую мы называем «углем».

Большинство современных торфяных болот образовались в высоких широтах после отступления ледников в конце последнего ледникового периода около 9000 лет назад. Обычно они растут медленно, со скоростью около миллиметра в год.

Торф на торфяниках мира формируется в течение 360 миллионов лет и содержит 550 гигатонн углерода. ^{[1] [2]}

Торф заготавливается как важный источник топлива в некоторых частях мира. По объему в мире насчитывается около 4 триллионов м3 торфа, покрывающих в общей сложности около 2% общей площади суши (около 3 миллионов км²), содержащих около 8 миллиардов тераджоулей энергии. ^{[3] [4]}

Торф мягкий и легко сжимается. Под давлением вода в торфе вытесняется. После высыхания торф можно использовать в качестве топлива. Он имеет промышленное значение в качестве топлива в некоторых странах, таких как Ирландия и Финляндия, где его собирают в промышленных масштабах.Во многих странах, включая Ирландию и Шотландию, где деревья часто встречаются редко, торф традиционно используется для приготовления пищи и отопления помещений. В некоторых сельских районах до сих пор можно увидеть стопки высыхающего торфа, выкопанного на болотах.

Изоляционные свойства торфа делают его полезным в промышленности.

Торфяные костры используются для сушки солодового ячменя для использования в дистилляции шотландского виски. Это придает шотландскому виски его характерный дымный аромат, часто называемый «торфянистостью».

Хотя торф имеет много применений для человека, он также представляет проблемы.В сухом состоянии это может быть серьезной опасностью пожара, поскольку торфяные пожары могут гореть почти бесконечно (или, по крайней мере, до тех пор, пока не закончится топливо). Торфяные пожары могут разгораться даже под землей, возобновляясь после зимы, при условии наличия источника кислорода. Торфяные залежи также представляют большие трудности для строителей сооружений, автомобильных и железных дорог, поскольку они обладают высокой сжимаемостью даже при небольших нагрузках. Когда линия West Highland Line была проложена через Раннох-Мур в западной Шотландии, ее строителям приходилось перемещать гусеницы на матрасе из корней деревьев, кустов и тысяч тонн земли и пепла.

.

торф | Описание, формирование и использование

Торф , топливо, состоящее из губчатого материала, образующегося при частичном разложении органического вещества, в основном растительного материала, на водно-болотных угодьях, таких как болота, мускусы, болота, топи и болота. Развитию торфа способствуют теплые влажные климатические условия; однако торф может развиваться даже в холодных регионах, таких как Сибирь, Канада и Скандинавия.

Оверэйсел: торфяное болото Торфяное болото около Энсхеде, провинция Оверэйсел, Нидерланды. Тубантер

Подробнее по этой теме

озеленение: Торфяные пустоши

Торф и пустоши обычно очень кислые и плохо дренированные. Они возникают там, где условия предотвратили полную поломку …

Торф вносит лишь незначительный вклад в мировое энергоснабжение, но крупные месторождения находятся в Канаде, Китае, Индонезии, России, Скандинавии и США.В начале 21 века в четверку крупнейших производителей торфа в мире входили Финляндия, Ирландия, Беларусь и Швеция, и большинство основных потребителей торфа были эти и другие страны Северной Европы. Торф иногда считается «медленно возобновляемым источником энергии» и классифицируется как «твердое ископаемое», а не топливо из биомассы Межправительственной группой экспертов по изменению климата (МГЭИК). Хотя торф строго не является ископаемым топливом, его выбросы парниковых газов сопоставимы с выбросами ископаемого топлива.

Торфообразование

Образование торфа — это первая стадия образования угля.С увеличением глубины залегания и повышением температуры торфяные отложения постепенно переходят в лигнит. Со временем и при более высоких температурах эти низкосортные угли постепенно превращаются в полубитуминозный и битуминозный уголь, а при определенных условиях — в антрацит.

На горох влияет несколько факторов, включая характер отложенного растительного материала, доступность питательных веществ для поддержания жизни бактерий, доступность кислорода, кислотность торфа и температуру.Некоторые водно-болотные угодья являются результатом высокого уровня грунтовых вод, а некоторые возвышенные болота — результатом сильных дождей. Хотя скорость роста растений в холодных регионах очень медленная, скорость разложения органических веществ также очень низкая. Растительный материал разлагается быстрее в грунтовых водах, богатых питательными веществами, чем в надземных болотах с сильными дождями. Присутствие кислорода (аэробные условия) необходимо для грибковой и микробной активности, которая способствует разложению, но торф образуется в переувлажненных почвах с ограниченным доступом к кислороду или без него (анаэробные условия), что в значительной степени предотвращает полное разложение органического материала.Формирование обильного торфа было невозможным до того, как наземные растения широко распространились во время и после девонского периода (начавшегося примерно 419,2 миллиона лет назад). Торфяной мох ( Sphagnum ) — один из наиболее распространенных компонентов торфа.

Britannica Premium: удовлетворение растущих потребностей искателей знаний. Получите 30% подписки сегодня. Подпишись сейчас

Виды и обработка

Торф можно разделить на несколько типов, включая фибриновый, крупнозернистый, гемический, мелкополушечный и саприновый, в зависимости от их макроскопических, микроскопических и химических характеристик.Торф можно отличить от углей более низкого ранга по четырем характеристикам: торф обычно содержит свободную целлюлозу, более 75 процентов влаги и менее 60 процентов углерода, и их можно разрезать ножом. Переход к бурому углю происходит медленно и обычно достигается на глубинах от 100 до 400 метров (приблизительно от 330 до 1300 футов).

Торф обычно обрабатывается вручную, хотя был достигнут прогресс в выемке и разбрасывании торфа механическими методами.Торф можно разрезать лопатой в виде блоков, которые раскладывают для просушки. В сухом состоянии блоки весят от 0,34 до 0,91 кг (от 0,75 до 2 фунтов). В одном из механизированных методов земснаряд или экскаватор выкапывают торф из осушенного болота и доставляют его в мацератор (устройство, которое размягчает и разделяет материал на его составные части посредством замачивания), который выдавливает торфяную пульпу через прямоугольное отверстие. Мякоть нарезают на блоки, которые выкладывают досуха. Мацерация приводит к более равномерной усадке и получению более плотного и твердого топлива.Также можно использовать гидравлические раскопки, особенно в болотах с корнями и стволами деревьев. Торф смывается струей воды под высоким давлением, и пульпа стекает в отстойник. Там после небольшой мацерации его перекачивают слоем в дренирующий грунт, который после частичного высыхания измельчают и сушат.

использует

Сухой торф легко горит с дымным пламенем и характерным запахом. Зола порошкообразная и легкая, за исключением разновидностей с высоким содержанием неорганических веществ.Торф используется для отопления жилых помещений в качестве альтернативы дровам и является топливом, пригодным для топки котлов в брикетированном или измельченном виде. В некоторых местах торф также используется для приготовления пищи в домашних условиях и для производства небольшого количества электроэнергии.

В садоводстве торф используется для увеличения влагоудерживающей способности песчаных почв и увеличения степени инфильтрации воды глинистыми почвами. Его также добавляют в почвенные смеси для удовлетворения требований к кислотности некоторых горшечных растений.Учитывая, что сбор торфа разрушителен для местообитаний водно-болотных угодий, его использование в качестве улучшения почвы не одобряется защитниками природы.

Торф может использоваться для фильтрации воды, а иногда и для очистки городских стоков, сточных вод и стоков септиков. Он также используется для смягчения воды в аквариумах и имитации мест обитания пресноводных рыб.

Отто К. Копп

Узнайте больше в этих связанных статьях Britannica:

.

Торф — Википедия

Торф är ett vattendrag i Sydsudan. ^[1] Детально рядом с озерами Дельштатен, в центре города, на берегу озера, в 230 км севернее Хувудштадена Джуба.

Omgivningarna runt Торф är huvudsakligen savann. ^[2] Runt Peat är det glesbefolkat, med 18 invånare per kvadratkilometer. ^[3] Savannklimat råder i trakten. ^[4] ° C при температуре 24 ° C. Den varmaste månaden är april, då medeltemperan är 26 ° C, och den kallaste är juli, med 22 ° C. ^[5] Genomsnittlig årsnederbörd är 915 миллиметров. Den regnigaste månaden är september, med i genomsnitt 193 mm nederbörd, och den torraste är februari, med 1 mm nederbörd. ^[6]

Торф
Климатдиаграмма (förklaring)
J F M A M J J A S O N D Genomsnittliga макс оч мин. «Наблюдения за Землей НАСА: Осадки (1 месяц — TRMM)». НАСА / Миссия по мониторингу тропических осадков. http://neo.sci.gsfc.nasa.gov/view.php?datasetId=TRMM_3B43M&year=2014. Läst 30 januari 2016. Medelvärde for åren 2012–2014 inom en ruta som är 0,1 × 0,1 класс. . Торфяные и неметровые виски — Whisky.com Шотландский односолодовый виски можно разделить на два основных вкуса: торфяной (дымный) и неморшевый (бездымный). Дымный аромат виски является результатом метода сушки солода. Если солод сушат на торфяном огне, компоненты торфяного дыма, которые не полностью превратились в углекислый газ и водяной пар, прилипают к солоду. Эти ароматические соединения проходят через все стадии производства в готовый виски. Напротив, солод для негашеного виски сушат горячим воздухом без дыма. Предпочтения одного из двух способов производства распределяются между потребителями довольно асимметрично. Большинству ценителей нравятся как торфяной, так и нематированный виски. Другая фракция предпочитает торфяной виски и терпит негативный. Однако значительный процент ценителей не любит торфяной виски. Поэтому участникам были предложены различные наборы образцов торфяного, нематированного и смешанного виски, что позволило убедиться, что каждый участник получил тот сорт виски, который ему больше всего нравится. Благодаря такому подходу ни один виски не получил плохой оценки из-за индивидуальных предпочтений или антипатий. Возможно, этот подход также является причиной того, что среднее значение оценок качества (от 3,3 до 3,5 балла) было на 0,3–0,5 балла по шкале (от 7,5% до 12,5%) выше середины шкалы (3,0). Возможно, причина того, что эти оценки превышают среднее значение, заключалась в том, что участникам понравились образцы немного больше, чем в среднем для известных им виски. Но, возможно, дегустация вслепую была настолько интересной и необычной, что виски оценили чуть выше среднего. Таблица 6. Статистическая сводка результатов по разливу торфа в бутылки 900 28 неположительных идентифицированных неохлаждаемых фильтраций Образцы торфа Счетчик Процент Количество образцов 551 41,4% Количество образцов, профильтрованных охлаждением 274 49,7% Количество образцов, профильтрованных неохлаждением 277 50,3% идентифицированных положительных фильтраций охлаждения 110 40,1% неположительные идентифицированные холодные фильтрации 164 59,9% положительные идентифицированные нехолодные фильтрации 162 58,5% 113 40,8% идентифицированных положительных фильтраций 272 49,4% неположительных идентифицированных фильтраций 277 50,3% Среднее значение Холодная фильтрация среднего качества 3,5 Средняя качественная фильтрация без охлаждения 3,5 Торфяного виски на рынке гораздо меньше, чем нематированного.Из-за такой низкой доступности только 41,1% всех образцов были обработаны. Однако 551 образца все же хватило, чтобы получить значимый результат. Интересно, что дым в аромате воспринимается потребителем как неохлаждаемая фильтрация. Остается неясным, влияет ли это на вкус или же испытуемый делает лучшее предположение, потому что существует много торфяных односолодовых виски, не прошедших холодную фильтрацию. Только 40,1% образцов были правильно идентифицированы как охлажденные. Это значительно меньше, чем отклонение от «предполагаемого» среднего значения в 50%, которое можно увидеть в таблицах выше.Соответственно высок процент правильно идентифицированной фильтрации без охлаждения (58,5%). Независимо от метода фильтрации, качество торфяных виски оценивается лучше, чем совокупность всех образцов, на 0,1 балла (2,5%). Таблица 7. Статистическая сводка результатов для безалкогольных розливов Непитанные образцы Счетчик Процент Количество образцов 780 58,6% Количество образцов, профильтрованных на холоде 390 50,0% Количество образцов, профильтрованных без охлаждения 390 50,0% идентифицированные положительные фильтрации при охлаждении 202 51,8% неположительные идентифицированные охлаждающие фильтрации 188 48,2% положительные идентифицированные неохлаждающие фильтрации 204 52,3% неположительные идентифицированные неохлаждающие фильтрации 186 47,7% идентифицированные положительные фильтрации 406 52,1% неположительные идентифицированные фильтрации 374 47,9% Среднее значение Холодная фильтрация среднего качества 3,3 Средняя качественная фильтрация без охлаждения 3,3 Результат для неротированного виски показывает противоположную картину.Участникам чаще удавалось правильно определять метод фильтрации для нерфинированного виски. Степень идентификации составляет всего 52,1%, но значения для правильно идентифицированной охлаждающей фильтрации и неохлаждаемой фильтрации положительны: 51,8% и 52,3% соответственно. Даже если эта тенденция была установлена ​​для 780 выборок, это всего лишь небольшая тенденция, «немного превышающая предположения» (2,1%), и ее нельзя переоценивать. . By alexxlab Разное Добавить комментарий Отменить ответ Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены * Комментарий * Имя * Email * Сайт